Сучасна українська література. В. Діброва. «Андріївський узвіз».

 

Доброго здоров’я, учні!

Ми вивчаємо  великий розділ літератури - «Сучасна українська література».

Тема нашого сьогоднішнього уроку: В. Діброва. «Андріївський узвіз»

Завдання нашого заняття:

ü дізнаватися про життя і творчість В. Діброви;

ü називати твори В. Діброви;

ü ілюструвати стильове розмаїття творів авторки;

ü аналізувати твір В. Діброви «Андріївський узвіз» ;

ü працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації;

ü використовувати різноманітні читацькі стратегії;

ü обстоювати можливість перекладу українською мовою будь-якого тексту.

ü МЗ: навички ІТ (інформатика).

Розпочнімо нашу роботу.

Завдання №1:

Прочитайте інформацію та законспектуйте головне у зошити:

Володимир Георгійович Діброва (укр. Володимир Георгійович Діброва, 11 серпня 1951 Сталіно) — письменник, перекладач, есеїст.

Народився 11 серпня 1951 в місті Сталіно. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нонна Дмитрівна.

Навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів (1968-1973). У 1985-1988 — аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка АНУ. Тема кандидатської дисертації: "Творчість Фленн О'Брайен і традиції народної культури" (захищена в 1988).

Яскравий представник "андеграундної альтернативи" 1970 — 1980-х років, що створювалася паралельно радянському офіціозу — в самвидаві. Дебютувавши в кінці "перебудови" двома книгами у відкритій пресі ( "Тексти з назвами і без назв", 1990; "Пісні Бітлз", 1991), він одразу став одним з найпопулярніших українських прозаїків, переведеним в Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії , США, Канаді. 1996 року в престижному американському видавництві "North Western University Press" (де друкувалися твори Кундери, Мілоша, Бродського та інших видатних східноєвропейські письменників) з'явився однотомник його обраної прози "Peltse and Pentameron". На Україні тим часом його твори друкувалися в періодиці — найширший резонанс отримали романи "Пентамерон" ( "Сучасність", 1-2, 1994), "Бурдик" ( "Березіль", 1-2, 1997), повість "День народження" ( "Кур'єр Кривбасу", 10, 1997), п'єси "Короткий курс" і "Двадцять такий-то з'їзд нашої партії (стенографічний звіт-опера)".

За переклад роману Семюела Беккета "Уот" (Журнал "Всесвіт", 9-12, 1990) Володимир Діброва нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.

C 1994 року письменника живе і працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

Завдання №2: , прочитайте "Андріївський узвіз" В. Діброви скорочено!, або прослухайте аудіокнигу: слухай тут!

Завдання №3: прочитайте аналіз твору:

Сюжет

У «Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва талановиті поети.

У чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно родини, а й у лоно церкви. На святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.

Критика

У романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію свого «задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що народилося не в тому місці й не в той час.

— Роксана Харчук

Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось змінити: “В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя.”

— Віта Левицька

Нагороди

Переможець конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2007».

Запитання і завдання

• 1. Які враження та думки викликав у вас твір?
• 2. Схарактеризуйте героїв твору.
• 3. Які загальнолюдські цінності знайшли утвердження у творі? У чому виявляється гуманізм творчості письменника?

Творче завдання: підберіть чи намалюйте ілюстрацію до вивченого на уроці твору. 

Успіхів!

Дякую за увагу!

Сучасна українська література. Галина Пагутяк. «Потрапити в сад».

 

Доброго здоров’я, учні!

Ми вивчаємо  великий розділ літератури - «Сучасна українська література».

Тема нашого сьогоднішнього уроку: 

Епіграф: 

Галині Пагутяк властиві фантастично-символічна манера письма, прорив до «вигаданого світу», потяг до містики та безнастанних пошуків спасіння людської душі у жорсткому світі. Письменниця постійно прагне зазирнути і за межу людської свідомості та осмислювати пограничний стан людського буття.

Василь Габор, літературознавець.

Завдання нашого заняття:

ü дізнаватися про життя і творчість Г.Пагутяк;

ü називати твори Галини ПАГУТЯК;

ü ілюструвати стильове розмаїття творів авторки;

ü аналізувати твір Галини ПАГУТЯК «Потрапити в сад»;

ü працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації;

ü використовувати різноманітні читацькі стратегії;

ü обстоювати можливість перекладу українською мовою будь-якого тексту.

ü МЗ: навички ІТ (інформатика).

Розпочнімо нашу роботу.

Завдання №1:

Прочитайте інформацію та законспектуйте головне у зошити:

Письменниця та її доба. «Якщо письменник дуже комфортно почуває себе в суспільстві, значить, з ним щось негаразд. Він повинен бути альтернативою суспільству», — так пояснює Пагутяк призначення митця в сучасному світі.

Творчість. Дебютувала Галина Пагутяк у журналі «Дніпро» повістю «Діти», що, як зізнається сама авторка, була навіяна снами.

Першопочатки творчості Галини Пагутяк визначає В. Габар: «Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи».

Нині у творчому доробку Пагутяк понад 20 книжок прози, серед яких «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), «Захід сонця в Урожі» (1993), «Перевал» (1994), «Основа» (1995), «Книга снів і пробуджень» (1995), «Кур’єр Кривбасу» (1996), «Дукля» (1994), «Смітник Господа нашого» (1996), «Радісна пустеля» (1997), «Біограф Леонтовича» (2001), «Слуга з Добромиля» (2006), «Зачаровані музиканти» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), есеї та поезії.

Для повістей та оповідань Пагутяк періоду 1980-х років характерний реалістичний або ж фантастичний стиль, натомість твори 1990-х вирізняються стилістичною неоднозначністю. Художній світ творів Галини Пагутяк специфічний: поєднання реального й ірреального, дійсного й умовного («Записки Білого Пташка», «Смітник Господа нашого»), елементи казкового й лірико-романтичного («Лялечка і Мацько», «Бесіди з Перевізником»), психологічного й фантастичного («Господар», «Гірчичне зерно»). Вона концентрує увагу на персонажах, їхніх стосунках у Просторі. Романи та повісті засвідчують своєрідне використання сюрреалістичних тенденцій, традицій класичного й «нового» роману, карнавального хаосу, постмодерної гри («Смітник Господа нашого»), символомислення та біблійних ремінісценцій («Радісна пустеля»); художніх прийомів сну (як форми неусвідомлюваної психіки), фрагментарного «потоку свідомості», специфічного хронотопу (тривимірного часу і двовимірного простору), мозаїчної композиції, принципу кіномонтажу тощо. У її творах порушено проблеми пошуку і сенсу буття, самопізнання людини, самотності особистості, що засвідчує їх екзистенціалістський характер.

Отже, виразними ознаками творчості письменниці є високий рівень суб’єктивності художнього мислення, підтекст, образи-символи, інтертекстуальність, екзистенційно-філософські та релігійно-містичні мотиви.

Проза Галини Пагутяк перекладена англійською, німецькою, словацькою, хорватською, російською мовами. Її твори удостоєні багатьох літературних премій, зокрема й Шевченківської (2010).

Завдання №2: дайте відповіді на запитання(усно)

1.Чим зацікавила вас Галина Пагутяк як особистість?

2. Які запитання ви б хотіли поставити Галині Пагутяк про її творчість? Які думки письменниці ви поділяєте? А з якими готові посперечатися?

Завдання №3: перегляньте буктрейлер до оповідання «Потрапити в сад» Г. Пагуляк: відео тут! , прочитайте оповідання Галини Пагуляк «Потрапити в сад» (скорочено), або послухайте: аудіокнига

Оповідання Галини Пагуляк «Потрапити в сад» (скорочено)

На вокзалах, як правило, сади не ростуть. А на цьому — був. Тільки горобці могли вільно перелітати через огорожу й сідати на гілки з червоними яблучками. Та ще хіба що поети на крилах фантазії.

Грицькові уявлялося, що однієї теплої ночі він вилізе з останньої електрички і, йдучи до вокзалу, побачить відчинені двері, увійде в сад, ляже в сплутану траву, притулиться до матінки-землі й спитає, у кого ж він вдався такий нещасний та волоцюга.

Міліція всієї залізниці знала Грицька й не чіпала, бо не мав чоловік ні хати, ні жінки, лише гармошку та чорну хворобу ще з війни. Лікарня — єдиний його притулок. А ще сестра Нуська, але не сидиться йому в неї. Не може він зі своєю хворобою в чотирьох стінах. А мандрівників у світі й без хвороби вистачає, от, наприклад, Григорій Сковорода. Не кожному тісно між стінами, не кожному...

Грицько шаснув до електрички, в перший вагон, дренькнув гармошкою. Люди бачили мізерного чоловічка в зеленому капелюсі й широких штанях. Грицько, дарма що волочився, дбав, щоб завжди все було чисто. Заграв "На сопках Маньчжурії", потім "Прощання слов'янки", і цього було досить, щоб у наставлений капелюх посилалися копійки. Чоловік кожному, навіть дитині, казав: "Цілую руку". Проходив ще два вагони, потім сідав, і ніяка сила не примусила 6 його заграти ще.

Грати його навчив тато, як повернувся з війни додому без ноги. Грицько вже тоді мав чорну хворобу [епілепсію] від переляку. Німець жартома вистрілив йому над вухом, хотів злякати. Після війни стали ходити з батьком по базарах. Тато грав на гармошці, а хлопець збирав гроші в пілотку. Мама не знесла такої ганьби й померла, а старий замерз п'яний, повертаючись із міста.

Гриць пробував описати цю жалісливу історію на папері, але не дав йому Бог таланту, як Сковороді. Тільки коли грав, перед очима ставав його тато-каліка, що не мав щастя змалку й до останку.

Грицько зліз з електрички й пішов до буфету за пивом з копченою рибою — його найулюбленішою їдою. Голови й шкірки забирав із собою — для котів чи собак.

Одного разу, весело тупцяючи по перону, зустрів Стьопу. Дав йому жменю дрібних монет, а той сказав, що Микольця дуже слабкий і просить Грицька зайти до нього. Пішли разом. Стьопі хотілося похмелитися. Грицько тільки пошкріб потилицю. Що з чоловіком зробили? Золоті ж руки мав...

Вулицю незабаром мали зносити, тому ніхто не дбав про порядок. Микольця жив у малесенькій хатці, лагодив людям черевики.

Грицько зайшов до хати. На нього війнуло теплом — добре таки змерз, мабуть.

Микольця зрадів товаришеві. Хоч і слабий був (серце прихопило), але в хаті чисто, натоплено. Глянув на Грицькові черевики, сказав, що давно вже їх треба лагодити. Грицько сказав, що Миколі слід до лікарні, а той відмахнувся — краще хай заграє, ото й буде його лікування. Грицько заграв, а Микольця схлипнув і сказав, що добре йому з ним, хай залишається — віддасть хату й собаку. Грицько ж весело сказав, що його візьмуть до будинку престарілих, от тільки поки ще не вийшли. Або ожениться.

Микольця сказав, що немає кращого, як своя хата. І попросив, щоб не кидав собаку Боска, бо заберуть його на буцегарню.

Грицько, відчуваючи напад хвороби, хотів піти, але Микола сказав, щоб лишався, він йому допоможе. І попросив почитати "Кобзаря" — "Перебендю".

Вночі був вітер із дощем. Грицько довго не спав, слухаючи, як дихають Микольця і Боско.

Стіни аж двигтіли. Грицько подумав, чи не завалить їх. Але старі хати стоять міцно. Тоді Грицько подумав про сад. Мабуть, вітер усі яблука позриває. От тільки 6 гілля не поламав. Та за муром не так дме.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Гола, неприкрита й неприкрашена правда життя. Як часто ми відвертаємося від жебраків, інвалідів, безпритульних, зневажаємо їх. Можливо, хтось і заслуговує такого ставлення. А якщо це жертви непереможних обставин? Нещасний Грицько, невезучий, та є у нього свої поняття про гордість і честь, товариську взаємодопомогу, тяга до книги й філософських роздумів про життя. Такий же й Микольцо. Зворушливе їхнє ставлення один до одного, до собаки, до духовних цінностей. Письменниця закликає завжди пам'ятати, що ми — люди, берегти й шанувати в людині її внутрішній гуманний потенціал.

Завдання №4: прочитайте аналіз твору.

ОПОВІДАННЯ «ПОТРАПИТИ В САД» — ПОШУК СПАСІННЯ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ В ЖОРСТОКОМУ СВІТІ

Сюжет і композиція. Оповідання «Потрапити в сад» (1989) не має чітко вираженого сюжету, що є характерною ознакою постмодерної літератури. Сюжет твору не насичений зовнішніми подіями, вирізняється лаконічністю письма. Перед читачем постає короткий опис яблуневого саду, що росте на території вокзалу за високою мурованою стіною й вічно зачиненими дверима: «З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблучками. Тільки горобцям було вільно перелітати через огорожу». Головний герой — Грицько — людина без родини, без житла, хвора на невиліковну хворобу (епілепсію) мріє потрапити в цей сад. В один із днів Грицько провідує важко хворого товариша Микольцьо, у якого заночував. Його друг, розуміючи, що скоро помре, хоче залишити Грицькові свій спадок — хату та вірного собаку. Це — кульмінація твору. Однак ця пропозиція викликає в головного героя іронічну реакцію: «А мене в будинок престарілих візьмуть! — весело сказав Грицько. — У лікарні сказали. І зараз би прийняли, та роки поки що не вийшли. Або оженюся, га?». Фінал твору — відкритий: Грицько, слухаючи завивання нічної бурі, бідкається, аби вітер не поламав гілля в саду та не пошкодив хату.

В оповіданні немає розлогих описів, їх компенсують влучні яскраві деталі. Духовний світ головного героя розкривається і через внутрішні монологи та діалоги, авторську присутність у тексті. Композиційною особливістю твору є його своєрідне обрамлення — образ саду на початку оповідання та наприкінці.

Культурно-мистецький контекст

Сад як образ-архетип є традиційним у творчості українських письменників, зокрема Г. Сковороди «Сад божественних пісень», Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...», М. Коцюбинського «Цвіт яблуні», Івана Багряного «Сад Гетсиманський». Цей образ-символ саду є стрижневим і в оповіданні Галини Пагутяк «Потрапити в сад».

Традиційно сад — це образ ідеального Світу, Космічного порядку й гармонії, загубленого і віднайденого Раю. Цей символ зроджує позитивні емоції: відчуття спокою, повертає до своїх витоків — до Природи.

Образ саду відтворено в літературі, живописі, музиці. Відомими шедеврами світового живопису, де осмислюються біблійні традиції зображення райського саду, є триптих І. Босха «Сад земних насолод» (1500-1510), картини Я. Брейгеля Старшого «Едемський сад» (1613), П. Рубенса «Едемський сад із гріхопадінням людини» (1610) тощо. Едемський сад — перший сад у християнському віровченні, символ невинності й одночасно насолоди.

Образ саду як місце спокою, умиротворення, душевної гармонії та естетичної насолоди знайшов художнє відображення в картинах імпресіоністів: К. Моне «Дама в саду Сент-Адресс» (1867), К. Піссарро «Цвітіння фруктового саду, Лувесьен» (1872), О. Ренуара «Саду Фонтеней» (1874), А. Сіслея «Фруктовий сад весною» (1881), Е. Моне «Сад художника» (1881) та ін.

В українському живописі до цього образу зверталися М. Беркос «Яблуня цвіте» (1919), М. Бурачек «Квітуча яблуня» (1952) та ін. Серед сучасних художників образ саду знайшов втілення в самобутніх роботах М. Трегуба «Абстрактне», Ю. Кутілова «Райський сад», В. Васкялите «Квітучий сад» та ін.

Постмодерне осмислення творчості І. Босха презентує проект сучасного українського митця О. Ройтбурда «Сад земних насолод».

Ідейно-тематичний зміст. У творі піднімаються важливі питання сучасності. Письменниця презентує постмодерне осмислення сутності життя, прагне відобразити кризовий стан світу на межі століть.

Тема оповідання «Потрапити в сад» — самотність, безпритульність особистості в суспільстві, байдужому до долі людини.

Основна ідея — розкриття душевного багатства героя, його гідності й самоповаги, доброти й щирості у ставленні до людей та світу.

Проблематика — утвердження гуманістичних ідеалів, моральних чеснот.

Художні образи. Головний герой — Грицько — рано залишився сиротою. Він не надбав ні домівки, ні родини. Письменниця зображує його як «мізерного чоловічка в зеленому капелюсі й широких споднях». На прожиття заробляє, граючи по електричках на гармошці. Цьому нехитрому мистецтву його навчив батько, який повернувся з війни калікою. Напади хвороби Грицько переживає в лікарні, а взимку інколи залишається в сестри. На гармошці він вміє виконувати лише три пісні, але цього достатньо, щоб отримувати копійки від випадкових слухачів. Засуджуваний суспільством за жебрацтво, Грицько не лише відкидає ці звинувачення, але й позиціонує себе як людину, яка живе чесно і гідно. Він убачає у своєму способі життя вияв свободи вибору й навіть проводить аналогії між собою і видатним філософом: «Григорій Сковорода теж поблукав по світі, а чим моя гармошка за його філософію гірша? Тішуся з того, що були на землі такі люди, як Григорій Савич. Не кожному тісно межи стінами, ой не кожному...».

Головний герой відчуває себе незалежною людиною, тому ображається на тих, хто вважає його жебраком: «Не любив Грицько бабів з буфету, бо ще давно котрась назвала його жебраком. Бачать люди, що він не жебрак. Красти легше, ніж грати на гармошці по електричках».

Попри всі життєві негаразди Грицько залишився доброю людиною. Він заспокоює сестру (вона плакала); висловлює співчуття всім, кому важко, як і йому; прагне бути між людьми («Треба, щоб люди мене виділи і щоб я їх видів»); приберігає для бродячих собак і котів їжу; звертає увагу на те, що товариш Стьопа змерз, турбується про його матір, бо вона залишилася взимку без дров. Довідавшись про важку хворобу свого товариша Микольця, він вирішує залишитися ночувати у друга задля його підтримки.

Грицько — особистість із тонкою душевною сутністю, тому, навіть не маючи матеріального достатку, він здатний поділитися останнім, допомогти людині у скруті, поспівчувати.

Уособленням щастя в його власному розумінні є сад: «Грицькові уявлялося, що якоїсь теплої ночі він вилізе з останньої електрички і, йдучи до вокзалу, побачить відчинені двері. Увійде в сад, ляже в сплутану духмяну траву, притулиться щокою до землі-матінки, буде плакати і питати: “У кого я такий вдався — нещасний та волоцюга?”». Для Грицька потрапити в сад — значить потрапити до раю. Цей зовні «мізерний чоловічок» усупереч «усім і вся» сягнув духовних і душевних висот, на що здатний не кожен. Письменниця змушує по-новому подивитися на знедолених людей, відторгнутих суспільством. Вона ніби пунктирно, мимохідь торкається життєвих перипетій Грицька, але перед читачем постає трагічна доля дитини війни: батько — каліка, рання смерть матері, пияцтво і смерть батька, тяжка хвороба — усе це створює образ, який викликає співчуття. Авторка стверджує думку, що сучасне суспільство мислить стереотипами, судить про людину за соціальним статусом, а не за її вчинками.

Отже, головний герой із повагою ставиться до людей, сам має почуття власної гідності; уміє прощати, вибачливо сприймати людські слабкості, здатний відчувати інших людей, прагне допомогти їм, не завдавати клопотів; він щедрий; любить життя в усіх його проявах; помічає красу навколишнього світу. Такі риси характеру образу Грицька надають йому гармонійної цілісності.

Образ Микольця. Хворий на серце старий Микольцьо мешкає в маленькій хаті з одним вікном і живе тим, що лагодить людям черевики. Розуміючи, що скоро помре, він хоче залишити Грицькові свою хату та вірного собаку — єдиний свій спадок. Стосунки між друзями надзвичайно щирі, дивують своєю безпосередністю й відкритістю. Коли Грицько грає на гармошці або читає «Кобзаря», Микольці одразу світлішає на душі.

Герої твору — емоційно вразливі особистості, які гостро відчувають несправедливість, чужий біль, уміють співчувати та глибоко розуміють, що таке самотність, тому вміють дружити й віддавати свою любов ближнім. Саме в цьому вони вбачають сенс свого існування. Отже, персонажі оповідання є уособленням справжніх моральних чеснот. Категорія милосердя поєднується в творі з прагненням персонажів до естетичного: попри бідність Грицько слідкує за чистотою власного одягу, Микольцьо фарбує єдине вікно та двері білою фарбою, намагається підтримувати чистоту в кімнаті. Обидва чоловіки не втратили здатність мріяти про краще, щасливіше життя, прагнути до ідеалу, який авторка осмислює через міфологему саду.

Отже, прагнення духовного розвитку, здатність людини до милосердя, співчуття є головними рисами характеру героїв оповідання «Потрапити в сад».

Запитання і завдання

• 1. Які враження та думки викликало у вас оповідання «Потрапити в сад»? Поділіться ними у класі.
• 2. Схарактеризуйте героїв твору. Які вчинки та риси характеру Грицька викликають у вас повагу, а які ви не сприймаєте? Чому?
• 3. Символом чого виступає привокзальний сад для Грицька? Поясніть доцільність звернення письменниці до образів Г. Сковороди та Т. Шевченка.
• 4. Які асоціації викликає особисто у вас образ саду? Порівняйте зображення саду в різних художників. Які з них є близькими вашим уявленням? Поділіться своїми враженнями з однокласниками й однокласницями.
• 5. Що означає назва оповідання? Розкрийте її підтекст.
• 6. Визначте ознаки постмодернізму у творі.
• 7. Прокоментуйте відкритий фінал оповідання. Спробуйте запропонувати свій варіант його завершення.
• 8. Які загальнолюдські цінності знайшли утвердження у творі? У чому виявляється гуманізм творчості письменниці?

Творче завдання: підберіть чи намалюйте ілюстрацію до вивченого на уроці твору 

Успіхів!

Дякую за увагу!

 

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Юрій Андрухович. «Астролог», «Пісня мандрівного спудея»

 

Доброго здоров’я, учні!

Сьогодні ми вивчаємо новий розділ літератури - «СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА».

Тема цього уроку: Юрій Андрухович. «Астролог», «Пісня мандрівного спудея»

Епіграф: 

  – Усі ми — тільки відголоски великого Світового Дзвону, і жодне наше слово не народжується само собою.

Юрій Андрухович

Завдання нашого заняття:

називати твори Юрія Андруховича;

 ілюструвати стильове розмаїття творів автора;

аналізувати твори Юрія Андруховича;

працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації;

використовувати різноманітні читацькі стратегії;

обстоювати можливість перекладу українською мовою будь-якого тексту.

МЗ: навички ІТ (інформатика).

Розпочнімо нашу роботу.

Завдання №1:

·        Прочитайте про Юрія Андруховича.

·        Занотуйте важливе у зошити.

Творчість. Ю. Андрухович є одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку критики називають «станіславським феноменом». За вагомістю внеску в розвиток постмодернізму його твори критики порівнюють із роботами італійського письменника Умберто Еко та відносять до стилю неоцинізму. Ю. Андрухович — автор поетичних, прозових творів, есеїстики, музично-поетичних проектів, сценарію для вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами свого роману «Перверзія». Він активно займається перекладацькою діяльністю (англійська, німецька, американська, польська, російська поезії).

Творчий доробок митця видано багатьма мовами світу: польською, англійською, угорською, словацькою, чеською, італійською, німецькою, фінською, російською, сербською.

Твори поета й прозаїка Ю. Андруховича привнесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, у них постає новий образ вільної творчої особистості.

Поезія. Поетичний дебют Ю. Андруховича відбувся в першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985). У його поетичному доробку є поетичні збірки «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013) та ін. Сучасний поет В. Неборак стверджує, що «Андрухович — залюблений у минуле поет! / Андрухович — поет-колекціонер естетизованого минулого».

Ознаки поезії Ю. Андруховича: карнавальність, урбаністичність, іронічність, демократичність, антуражність. У віршах постає світ-карнавал, світ-цирк, який населяють герої з масками на обличчях. Невипадково чільне місце в його поезії займає тема середньовіччя з блазнюванням, карнавальністю (цикл «Цирк Ваґабундо»).

Минуле й теперішнє в поезії Андруховича тісно переплітаються, утворюючи своєрідний колаж з алюзій, асоціацій, метафор, цитат із творів інших письменників, алегорій.

Прикметними ознаками поетичного стилю Ю. Андруховича є поєднання патетики з іронією, заміна ліричного героя щораз новою маскою, а також оптимізм, віра в перемогу добра над злом, світла над темрявою.

Проза. Перший роман Ю. Андруховича «Рекреації» (1992), як й інші його прозові твори («Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця» (2007)), принесли письменникові справжнє визнання. Андрухович-прозаїк веде своїх героїв складним шляхом самопізнання й перевтілення. Ознаки постмодернізму в його прозі: ускладненість конфлікту, часу і простору, алюзії, ремінісценції, елементи іронії, самоіронії, фрагментарність, колажність композиції, схильність до гри з текстом і з читачем, еротизм, відображення магічного і надзвичайного.

Проза Ю. Андруховича засвідчує шукання автором адекватних для відтворення нового типу реальності художніх засобів, нових ідей, нової манери письма.

Есеїстика. Есеїстика Ю. Андруховича створювалася внаслідок його подорожей до інших країн і поступово склалася в майбутню «книгу спостережень» над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного розвитку. Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком він видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (2000, 2001, 2003), у якій автор демонструє спробу гранично відвертого осмислення свого власного «часу і місця». У ті ж роки вийшла книга есеїв «Тринадцять ритуалів на місцевості» (2000).

Тематика збірки есеїв Ю. Андруховича «Диявол ховається в сирі» (1999-2005): сутність патріотизму, проблеми української ментальності, національної ідентичності, роль митця в суспільному житті, питання культурної та історичної спадщини України, місце української культури серед західноєвропейських та світових культур. Цим творам притаманні емоційність, ліричність, парадоксальність.

Завдання №2:

• Дайте загальну характеристику творчості Ю. Андруховича.
• Перегляньте відео про Юрія Андруховича: відео тут
• Перегляньте сторінку Юрія у Фейсбук: перейди за посиланням!

ВІРШ «АСТРОЛОГ» — ЗОБРАЖЕННЯ НЕОРДИНАРНОЇ ОСОБИСТОСТІ В НАВКОЛИШНЬОМУ СВІТІ

Послухайте поезію: дивись тут

Мотив твору — пошук людиною свого призначення, прагнення самореалізації. Ця тема є однією з основних у поетичній творчості Ю. Андруховича. Ліричний герой показаний як людина творча, однак для людей він — дивак. За все своє життя він не надбав ніяких статків. Навіть добровільно відмовляється від елементарних побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Його передбачення нікому не потрібні, оскільки вони не збуваються. Однак ліричний герой твору залишається непохитним у своєму прагненні передбачити майбутнє. Його манить до себе «окраєць нічного неба». Так минають роки, проте астролог залишається вірним собі. Він наділений поетичним даром, здатністю бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж інколи його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».

Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Однак вдумливий читач дійде висновку, що ліричний герой повернеться на горище, оскільки навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».

Запитання і завдання

• 1. Яке враження справив на вас вірш «Астролог»? Які думки викликав?
• 2. Які художні засоби використовує поет для створення образу ліричного героя? У чому виявляється їх новаторський характер?
• 3. Визначте головну ідею та провідний мотив вірша «Астролог».
• 4. Укажіть ознаки постмодернізму у творі.
• 5. Підготуйте виразне читання вірша Ю. Андруховича «Астролог».

«ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ» — СУЧАСНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЕТА І РОЛІ ПОЕЗІЇ

Перегляньте відео:поезія

Цей твір — ключ до розуміння творчого кредо митця. Провідний мотив поезії — возвеличення свободи творчості. У давнину, а саме за часів Г. Сковороди, спудеями називали молодих людей, які вивчали різні науки. На канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою поетичну вправність. Вони були високоосвіченими, талановитими, творчими. Саме таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», який, мандруючи, досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...». Своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка для спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір». Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя.

До творчого виявлення своєї особистості ліричний герой ставиться по-доброму й іронічно. Свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», які допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв творчого натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..». Вірші повинні зворушувати серця людей, щоб від них і «явір тихі сльози витирав», і небо слухало, і соловей співав.

Запитання і завдання

• 1. Чому так названо вірш? Що це дає для розуміння його змісту?
• 2. Визначте мотив поезії «Пісня мандрівного спудея».
• 3. Прокоментуйте факт, що поетичні твори для їхнього автора — це «маленькі чортенята», які водночас «прекрасні, наче крила голубів».
• 4. Для ліричного героя любов (як і кров) — червоного кольору. Як ви гадаєте, чому?
• 5. Яким бачиться авторові світ, куди він посилає своїх «дітей»?
• 6. Чи справді рими у вірші не підвладні поетові, «невірні»?
• 7. Подумайте, чому хвала часові, на думку автора, має бути зухвалою.
• 8. Який смисл вкладено у вислів «звірят і пастухів благословіть»?
• 9. Що додає до психологічного портрета Ю. Андруховича цей вірш? Яким є його поетичне кредо?
• 10. Чи змінилося ваше світосприймання після ознайомлення з поезією Ю. Андруховича? Свою думку обґрунтуйте.

Культурно-мистецький контекст

На вірші Ю. Андруховича написано музику, зокрема це пісні у виконанні співака Тараса Чубая, легендарних українських рок-груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень», гурту «Карбідо» (Польща) та ін.

Цікавою є співпраця письменника з рок-групою «Мертвий півень». У 2004 р. вийшла збірка поезій Ю. Андруховича «Пісні для Мертвого Півня», де містилося близько 30 віршів. Музика, на яку покладені твори Ю. Андруховича, найбільше нагадує рок із довгими гітарними програшами.

За мотивами роману Ю. Андруховича «Перверзія» у 2007 р. у Молодому театрі (Київ) відбулася прем’єра вистави «Нелегал Орфейський». Письменник брав участь у постановці п’єси й сам зіграв одну з ролей.

За мотивами оповідань Ю. Андруховича, зокрема «Зліва, де серце» та «Королівські лови», було знято фільм «Кисневий голод» (реж. А. Дончик, 1992), а згодом за іншими творами — фільм «Амур і демон».

Один з епізодів роману письменника «Рекреації» з назвою «Рано вранці» увійшов у збірку короткометражок «Мудаки. Арабески» (реж. В. Тихий, 2010).

Творче завдання: підберіть ілюстрацію до однієї з поезій Юрія Андруховича.

Успіхів!

Дякую за увагу!