Практична риторика. Риторичні фігури. Риторичне запитання. Звернення.

 

Доброго здоров’я, учні! 

Працюємо протягом 13-ти уроків над вивченням великої теми: «Практична риторика».

Традиційно повторюємо визначення:

Практична риторика - розглядає предмет і зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, мовленнєву культуру оратора, композицію і стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо.

Тема цього уроку: Риторичні фігури. Риторичне запитання. Звернення.

Завдання нашого уроку:

·        повторити визначення практична риторика, риторичне запитання, звернення;

·     поглибити знання про побудову усних висловлювань;

·   формувати вміння правильно будувати речення в усному і писемному мовленні;

·        користуватися довідковою літературою й електронними ресурсами для перевірки й удосконалення власного рівня засвоєння синтаксичної норми; 

Міжпредметні зв’язки: Українська література, історія, мистецтво, риторика, психологія та філософія.

Запишіть виділені визначення у зошити, або роздрукуйте матеріали уроку:

Отже, розпочинаємо з визначення:

Завдання №1: повторіть визначення

Риторичні фігури (від грец. ῥήτωρ ‘оратор’ та лат. figura ‘зовнішній вигляд, образ, фігура’) — у вузькому значенні — фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер: риторичні звертання, запитання, заперечення, оклик.

У широкому значенні — синонім до понять фігури мови, стилістичні фігури — засіб підсилення емоційної впливовості художньої та ораторської мови, побудований на застосуванні синтаксичних конструкцій, відмінних від порядку слів, узвичаєного даною мовою. Стилістичні фігури включають тропи і власне стилістичні фігури.

Завдання №2: запишіть визначення

Риторичне запитання - це дуже давня риторична фігура, відома ще з часів античної риторики. За лексико-граматичним вираженням вона не відрізняється від звичайного запитання. Специфіка риторичного запитання полягає в тому, що воно не потребує відповіді на відміну від звичайного. Наприклад: Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля перс, що знали не шовки, а лише нерівне шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полиневого смутку давнини? (М. Стельмах); Душа полів, ти пам'ятаєш стерні? Оцю печаль, покинутість оцю? (Л. Костенко).

Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках:

·        Перший — найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем.

·        Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників.

Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою простою, як здається на перший погляд. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього с на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування. Тому Є. В. Клюев вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, — це фігури, що ґрунтуються на критерії щирості. Наприклад: Житечко-житечко, хто ж тебе косити буде? Пішли твої косарі на війну, і тільки з-за обріїв страшний косар смерті дає знати про себе; О пам'ять і смуток землі, чи минулися ви? Чи минулись? Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах).

Вглядаюсь в осінні стерні —

Куди ти біжиш, дорого?

І як ти озивешся — з такої німоти?

(В.Стус)

Душе моя обпалена

І як ти ще жива?

(Л. Костенко)

Риторичне звертання — це також фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування, предмета, ідей мовця тощо, тобто ця фігура також тримається на "принципі щирості". Саме в риторичних звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конкретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.

Земле рідна! Мозок мій світліє...

(В. Симоненко)

Верни до мене, нам'яте моя!

................................................

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах?

(В. Стус)

Добрий ранок, моя одинокосте!

(Л. Костенко)

Завдання №2: ознайомтеся із прикладами риторичних запитань:

У літературі, політичній промові та драмі риторичні запитання використовуються для стилістичних цілей або для демонстрації суті заради наголосу чи переконання. Розглянемо наступні приклади того, як риторичні питання ефективно використовуються в літературі та риториці.

Sojourner Truth: "Хіба я не жінка?" Мовлення

Подивись на мене! Подивіться на мою руку! Я орав і садив, і збирав у комори, і ніхто не міг очолити мене! І хіба я не жінка?
Я міг працювати стільки ж і їсти стільки, скільки чоловік - коли я міг це дістати - і нести вії також! І хіба я не жінка?
Я народила тринадцять дітей, і бачила, як усіх продали в рабство, і коли я закричала від горя матері, ніхто, крім Ісуса, не почув мене! І хіба я не жінка?

 

Риторичні запитання часто використовуються в контексті публічних виступів або переконливих аргументів, щоб протистояти аудиторії або змусити їх задуматися. Sojourner Truth, колишня поневолена жінка, яка згодом стала відомим спікером аболіціонізму та мужнім правозахисником, виголосила цю знакову промову в 1851 році на Жіночому конвенті в Акроні, штат Огайо.

Яка відповідь на запитання правди? Звичайно, це рішуче так. "Очевидно, що вона жінка", - думаємо ми, - проте, як вона демонструє, їй не надаються права та гідність, пропоновані іншим жінкам. Правда використовує риторичне запитання, яке тут повторюється, для того, щоб прогнати додому свою думку і зробити суворий контраст між статусом, який вона отримує як афроамериканка, і статусом, яким користуються інші жінки за її часів.

Шайлок у Шекспіра Венеціанський купець

Якщо ти нас уколюєш, хіба ми не кровоточимо?
Якщо ти лоскочеш нас, ми не сміємося?
Якщо ти отруїш нас, хіба ми не помремо?
І якщо ти з нами помилишся, чи не будемо
помста? (3.1.58–68)

Персонажі шекспірівських п’єс часто використовують риторичні запитання в монологах чи монологах, що виступають безпосередньо перед глядачами, а також у переконливих промовах одне до одного. Тут Шейлок, єврейський персонаж, розмовляє з двома християнами-антисемітами, які глузували з його релігії.

Як і в промові Істини, відповіді на риторичні запитання, які задає Шайлок, очевидні. Звичайно, євреї, як і всі інші, кровоточать, сміються, вмирають і мстяться за свої кривди. Шайлок вказує на лицемірство інших персонажів, а також на те, як його знелюднюють, олюднюючи себе тут, за допомогою низки риторичних запитань.

“Гарлем” Ленґстона Хьюза

Що відбувається з відкладеним сном?
Чи висохне
як родзинка на сонці?
Або гноїться, як болячка
А потім бігти?
Він смердить як гниле м’ясо?
Або скоринка і цукор надмірно
як сирописта солодка?
Можливо, це просто провисає
як важке навантаження.
Або він вибухає?

Короткий, гострий вірш Ленгстона Хьюза "Гарлем" також служить прологом до відомої п'єси Лотарингії Хенсберрі, Ізюм на сонці, виставляючи сцену для розчарувань і розбитого серця, щоб прослідкувати за сценою.

Серія риторичних запитань у вірші Хьюза є гострою та переконливою. Оповідач просить читача зробити паузу і поміркувати над наслідками втраченої мрії та розбитого серця. Поставляючи ці роздуми як риторичні запитання, а не як висловлювання, аудиторія вимагає надання власних внутрішніх «відповідей» щодо своїх особистих втрат і викликає ностальгічний біль душевного болю.

Завдання №3 (творче! – окрема оцінка!): складіть коротку промову на тему: «Хіба природа не жива?»

Успіху!