ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ. Олександр Довженко. «Зачарована Десна». Два ліричні герої: малий Сашко і зріла людина. Історія написання, автобіографічна основа, сповідальність. Поєднання минулого й сучасного. Морально-етичні проблеми

 

Доброго здоров’я, учні!

Продовжуємо вивчати нову тему: «ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ»

Другий урок поспіль вивчаємо творчість Олександра Довженка

Тема цього уроку: Олександр Довженко. «Зачарована Десна». Історія написання, автобіографічна основа, сповідальність. Поєднання минулого й сучасного. Морально-етичні проблеми. 

Два ліричні герої: малий Сашко і зріла людина

ТЛ: кіноповість

Епіграф: 

 О рідний краю!

Сонячна блакить!

Солодкий запах суму і озону!

Хіба тебе я можу не любить,

Мою колиску срібнодзвонну?!

                             О. Гончар

Завдання нашого заняття:

·        аналізувати текст «Зачарованої Десни», художньо-стильові особливості твору;

·        оперувати поняттями «кіноповість», «публіцистичність»;

·         указувати на риси автобіографічності в кіноповісті;

·         характеризувати образи-персонажі;

·        пояснювати особливості композиції, роль пейзажу;

·         називати порушені у творі морально-етичні проблеми.

·        коментувати зміст твору;

·        визначати його жанрові особливості;

·        висловлювати власне ставлення до основних проблем, порушених у творі;

·        поглибити знання з теорії літератури.

Міжпредметні зв’язки:

·        Історія України.

·        Кіномистецтво: Документальні фільми «Малий Сашко» О.Довженка та «Олександр Довженко» А.Горської.

Розпочнімо нашу роботу.

Послухайте пісню: «Журавлі (Чуєш, брате мій...)». Знаменита українська пісня-реквієм на вірш славетного галицького поета Богдана Лепкого (1872 - 1941) . Слова: Богдан Лепкий. Музика: Лев Лепкий. Виконує: Василь Жданкін слухай пісню!

Особливо боляче буває в чужому краї, коли немає змоги повернутися на Батьківщину. Туга за рідним краєм робить життя на чужині нестерпним.

Олександр Довженко - теж вигнанець з України. Йому не судилося жити і працювати серед рідних людей і на рідній землі.

Пересвідчуємося у цьому, зокрема, коли читаємо один із щоденникових записів О. Довженка, опублікованих нещодавно: «Пишу, розлучений із народом моїм, з матір'ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі більш над усе, чому служив, чому радувався. Я ніби навіщував собі недолю в творах. Прощай, Україно. Прощай, рідна, дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Умираючи, попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лані під твоїм небом. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель». (1.04.1946)

Перед нами два портрети: маленького Сашка Довженка і Олександра Петровича. Розгляньте їх і поясніть слова письменника: «Рисую я не в зеркало обачно, а в душу».

Внутрішній світ О. Довженка дуже багатогранний, що виявилося в малюнках, фільмах, сценаріях, прозі, публіцистиці, листуванні.

Сьогодні ми розглянемо автобіографічний твір «Зачарована Десна», у якому тісно переплелись два персонажі: малий Сашко й дорослий митець.

Щоб зрозуміти душу дорослої людини, треба заглянути в чарівний світ її дитинства.

1.      Опрацювати статтю з підручника О.Авраменка:підручник- с. 168-171 - завд. №6 –запишіть його у зошити визначення (с. 168).

2.      Ознайомтеся з кіноповістю «Зачарована Десна» (прочитайте, або перегляньте коротке відео: обов'язково до перегляду  (3 хв.)

3.      Ознайомтеся з характеристикою кіноповісті:

«Зачарована Десна» — це твір глибоко філософський, він не тільки про дитинство автора.

Відтворюючи події своїх дитячих років, Довженко розв'язує важливу проблему — проблему формування людини взагалі, її характеру, поглядів на життя. Своїм твором Олександр Довженко ще раз доводить, що дитинство — найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного.

Тож давайте спробуємо з'ясувати, що, за кіноповістю, є визначальним у формуванні людини як особистості.

З першої сторінки з'являється оповідач, який виступає у двох іпостасях: як автор і як герой твору — малий Сашко. Відповідно, і розповідь має двоплановий характер:

✵ 1 план — своєрідне відтворення світу в дитячій свідомості;

✵ 2 план — філософські роздуми зрілої людини-митця про суть людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.

У цих роздумах І виявляється особа автора філософа-публіциста. Звідси і двоплановість характеру митця і письменника — Довженка.

Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).

Тема: сповнена радощів і смутку щира сповідь письменника про своє дитинство, про кровний зв'язок з народом і рідною землею.

Ідея: заклик любити життя, цінувати і берегти те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою. Не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки, бути гідним сином їх.

Отже, патріотизм, любов і повага до батьків, виховання працею, збереження миру на землі, охорона природи — вічні проблеми. Олександр Довженко розв'язує їх з позиції добра, правди, людяності.

Максим Рильський назвав «Зачаровану Десну» задушевною ліричною оповіддю, по вінця напоєною любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її «великим і радісним майбутнім».

4.      Прочитати цитати до характеристики образів твору та написати основні риси характеру кожного героя повісті:

Сашко (головний герой)

• «Фактично, святим був на всю хату один я. I от скiнчилася моя святiсть. Не треба було чiпати моркви. Хай би собi росла. А тепер я грiшний».
• «Але бiльше за все на свiтi любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинствi, який iнструмент, яких музик, я б сказав, що бiльш за все я любив слухати клепання коси».
• «Бiльш за все чомусь любив я моркву».

    Дід Семен

• «На погребнi любив спати дiд».
• « У нас був дiд дуже схожий на бога. Коли я молився богу, я завжди бачив на покутi портрет дiда в старих срiбнофольгових шатах, а сам дiд лежав на печi i тихо кашляв, слухаючи своїх молитов».
• «Образ святого Миколая також був схожий на дiда, особливо коли дiд часом пiдстригав собi бороду i випивав перед обiдом чарку горiлки з перцем, i мати не лаялась».
• «Вiн був високий i худий, i чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода бiла. I була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких лiт. Пахнув дiд теплою землею i трохи млином. Вiн був письменний по-церковному i в недiлю любив урочисто читати псалтир. Нi дiд, нi ми не розумiли прочитаного, i це завжди хвилювало нас, як дивна таємниця, що надавала прочитаному особливого, небуденного смислу».
• «Любив дiд гарну бесiду й добре слово. Часом по дорозi на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, вiн довго стояв посеред шляху i, махаючи пужалном, гукав услiд подорожньому: “Прямо, та й прямо, та й прямо, та й нiкуди ж не звертайте!.. Добра людина поїхала, дай їй бог здоров’я».
• «Вiн був наш добрий дух лугу i риби. Гриби й ягоди збирав вiн у лiсi краще за нас усiх i розмовляв з кiньми, з телятами, з травами, з старою грушею i дубом — з усiм живим, що росло i рухалось навколо».
• «Бiльш за все на свiтi любив дiд сонце. Вiн прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок. Так пiд сонцем на погребнi, коло яблунi, вiн i помер, коли прийшов його час».
• «Дiд любив кашляти. Кашляв вiн часом так довго й гучно, що скiльки ми не старалися, нiхто не мiг його як слiд передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старi люди по дiдовому кашлю вгадували навiть погоду».

        Баба Марусина

• «Вона проклинала все, що попадалось їй на очi, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пiрата, щоб не гавкав i не гидив, дiтей, сусiдiв. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що вiн трохи згодом був якось захворiв i здох дес у тютюнi».
• «Вона була малесенька й така прудка, i очi мала такi видющi й гострi, що сховатись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можна було по три днi не давати їсти. Але без прокльонiв вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вiршi з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тодi блищали очi й червонiли щоки. Це була творчiсть її палкої, темної, престарiлої душi».

      Одарка Єрмолаївна (мати Сашка)

• «Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість».
• «мати крадькома таки знищила псалтир. Вона спалила його в печi по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб вiн часом не вибухнув i не рознiс печi».
• «Мати клялася, що коли вона, бувши ще дiвкою, спала в коморi, святий Юрiй раз з’явився їй у снi в бiлих ризах, на бiлому конi, з довгим списом».
• « Мати об’явила себе ворожкою i почала лiкувати людей вiд зубiв, пристрiту й переляку, хоч i сама хворiла».
• «Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий».

      Петро Семенович (батько)

• «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв».
• «Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на травi. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть. Зневажав начальство i царя».
• «Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалi, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом i лахмiттям. Iде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнiм смутку, аж плакать хотiлось менi, сховавшись в малинi з Пiратом. I все одно був красивий, — стiльки крилося в нього багатства. Косив вiн чи сiяв, гукав на матiр чи на дiда, чи посмiхався до дiтей, чи бив коня, чи самого нещадно били полiцаї, — однаково. I коли вiн, покинутий всiма на свiтi вiсiмдесятилiтнiй старик, стояв на майданах безпритульний у фашистськiй неволi i люди вже за старця його мали, подаючи йому копiйки, вiн i тодi був прекрасний».
• «З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв, — вiн годивсь на все. Багато наробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землi переорав, поки не звiльнився вiд свого смутку».

Самійло-Косар

• «Дядько Самiйло не був нi професором, нi лiкарем, нi iнженером. Не був вiн, як уже можна догадатись по одному його iменi i по тому, що тут писалось, нi суддею, нi справником, нi попом. Вiн нездатний був на високi посади. Вiн навiть не був добрим хлiборобом. Вiн вважавсь поганим хлiборобом. Його розумових здiбностей не вистачало на сю складну i мудру професiю».
• «Але, як i кожна майже людина, вiн мав свiй талант i знайшов себе в ньому. Вiн був косар. Вiн був такий великий косар, що сусiди забули навiть його прiзвище i звали його Самiйло-косар, а то й просто Косар. Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем, — легко i вправно. Коли б його пустили з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша».

      Тихон 

• «У Тихона одна нога не була в злагодi з другою. Вона була значно коротшою, тоненькою i не розгиналася навiть у снi. Внаслiдок такої дiалектики природи всi качки, нирцi, курочки, чайки, все наше птаство впiзнавало його ще здалека i ховалось у ситняк або у воду, пiд латаття. Так чином навiть крива нога i та часом служила гармонiї природи, її рiвновазi”.
  

Творче завдання: підібрати фотоілюстрації до твору. 

Успіхів!

Дякую за увагу!