Гіпербола, мейозис та літота. Оксиморон. Символ. Ідіоми та крилаті вирази.

Тема: Гіпербола, мейозис та літота. Оксиморон. Символ. Ідіоми та крилаті вирази. 

Троп (грец. tropos — поворот) — слово або вираз, ужитий у переносному значенні. Тропи розкривають суть зображуваного предмета, явища, вони є засобом індивідуалізації персонажа, виявляють ставлення автора до зображуваного. Тропи надають мові образної виразності, емоційності. Аристотель вважав, що вміння створювати тропи є ознакою таланту письменника.

1. Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

В українській поезії початку 20-х років 20 століття гіпербола набула пріоритетного значення («В космічному оркестрі» П. Тичини, «В електричний вік» М. Хвильового, «Навколо» В. Сосюри і т.ін.), подеколи була визначальним чинником творчості, наприклад, М. Вінграновського (збірка «Атомні прелюди»), подеколи переможовувалася із метафорою, символом чи уособленням:

Ти і я - це вічне, як небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе.
І до інших йтимуть
Горді Ти. (В. Симоненко)

Літ́ота (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

Приклад літоти з вірша М. Вінграновського «Поїхали у Сквиру, на гриби…», котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням:

 Ми карасів наловим до обіду
І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду
Що й коров'як на нас не зацвіте.

Літота вживається в різних родах літератури, зокрема і в прозі (оповідання Марка Вовчка «Сестра»: бабуся «малесенька, ледве од землі видно»).

Літота притаманна народному світосприйманню, зафіксованому у фольклорі (казки «Котигорошко», «Яйце-райце» та ін.), мотивами якого живиться література.

2. Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться „гаряча” боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуваного „народжуються” нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, „штовхати” науку тощо («квадратура кола»).

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі.

3.Символ – (грецьк. Symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос – символ божества в індійців, хліб-сіль – символ гостинності в українців, блакитний колір – символ надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожно знакові. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них , тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в певному образі. Символ як натяк на трансцендентну істину, на шлях втаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.

4.Ідіома (від грец. ἴδιος — власний, властивий; ιδιόμα —особливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.