Епітет, сталий епітет. Порівняння і його різновиди. Метафора, її різновиди. Метонімія та її різновиди (синекдоха, антономазія, евфемізм, перифраза)

 

Тема: Епітет, сталий епітет. Порівняння і його різновиди. Метафора, її різновиди. Метонімія та її різновиди (синекдоха, антономазія, евфемізм, перифраза)

         У творах літератури важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменнику втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і вислови, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називаються тропами (з гр. “зворот”).

В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші. За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого забарвлення і яскравості. Це відбуваєтьяся тому, що троп дає не те означення предмета чи явища, яке стало звичним, а підносить ознаки, які звичайно не виступають на перший план.

Перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші відбувається у тропах за різними принципами.

 Відповідно до цього визначають різні види тропів:

1. Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»),зумовлюючи процес метафоризації
епітета.

2. Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальнихсполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич).

Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.

Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський). Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.). 

3. Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

 Вечір крапчастийв деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою хата сторінку чита.
В клубок білих ниток заховався кіт,
дивиться на кашель, що візерунком синім
коло баби спить.  (Микола Воробйов) 

4. Метоні́мія (грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п. 

Як кидалась ти на списи, на луки
Пунійська Львице, яросте Ваала!
(Олег Ольжич).

Антономазія (грецьк. antonomadzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя. Типовий приклад А. з поезії О. Влизька:

[…]…хочу вірити,
що от надійде знов

любити працю
новий ліричний Гесіод!
Іноді антомазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває ознак символу:

І ось встає із піни Понту
Над хвиль розгойданим свічадом
Співуча мрія горизонту-
Сліпуча Степова Еллада (Є. Маланюк).

«Степова Еллада» у поезії Є.Маланюка означала Україну, втілювала в собі риси довершеної краси та шляхетної гармонії на противагу іншим, полярним їй символом – «Чорної Еллади», «Антимарії» та ін.

Евфемізм (від грец. euphemistos – від eu - добре, phemi – кажу) – благозвучне слово або враз, вжите для змін непристойних, небажаних чи заборонених. Має давнє міфологічне коріння, коли не дозволялося називати певний тотем; власне – різновид табу, стилістичний прийом, близький до перифразу, відтворений культурою народного світобачення (так, «ведмідь» досі має евфемічну назву «вуйко»). Досить часто Е. вживали як замаскований спосіб вираження думок, як різновид езопівської мови, коли бажано уникати прямого висловлювання. Таким чином прикладом може бути «Балада про наклеп» А. Малишка, де мовиться про «хитрого чоловіка» - хворобливого інтригана і наклепника, який нарешті розкрив свою справжню суть, хоч імені його так і не було названо:

Ручки і ніжки в’язали на кручі,
А вже як тонув, то люди у крик:
Рота відкрив – два жала гадючі
Прикрили чорний шершавий язик.

Перифра́з (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці і поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

Перифраз — непряма згадка об'єкта шляхом не називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = "Місяць")

У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»).

Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися за допомогою носової хустки» замість «висякатися»).

Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова.
Завдання:

1.   Виразно прочитайте поезію Богдана-Ігоря Антонича «Росте хлоп’я, як кущ малини…»

2.   Визначте тропи в цій поезії.